Реклама дитячої книги

Представлення Полліанни та Пеппі Довгоїпанчохи 

на конкурсі "Реклама дитячої книги"

   “Чи варто вірити в диво?”  –    спитаєте ви. Звичайно, так. Я вірила в різні дива  і мені було легше долати життєві  негаразди.

   Я багато страждала: померли батьки, я залишилася самотньою, жила у притулку для сиріт, боялася ночувати в маленькій кімнаті на горищі. Але я ніколи  не скаржилася і не сердилася на тих, хто мене ображав.Попри все я любила веселку і завжди вірила в краще, адже грала в радість!

   Чи знаєте ви багато книг, які залюбки читають в’язні в американських тюрмах? Не  здогадаєтесь ніколи! Це – історія про мене!

   Я раділа усьому, раділа навіть тоді, коли після аварії отримала страшну травму хребта. І в усьому мені допомагала віра в  Бога.

   Якщо у вас проблеми і життя здається сірим і безцільним, запрошую вас до мого американського містечка, де всі грають в радість.  Обіцяю, все  зміниться!

   Кожний несе в собі добре світло, треба тільки вміти відкрити свою душу і подарувати це світло людям. Тож нехай  воно буде з вами, з кожним, хто живе на нашій чудовій планеті Земля. І тоді  запанують серед людей мир і злагода. Я вірю в це!

   На околиці маленького містечка є старий, занедбаний садок, у садку стоїть занедбаний будиночок вілла «Хованка», у ній я мешкаю.

   Моя мама – Ангел, а мій тато – негритянський король.

   Я незалежна і роблю все, що хочу: сплю з ногами на подушці і головою під ковдрою; ношу різнокольорові панчохи; повертаючись додому, задкую не оглядаючись, бо мені не хочеться розвертатися; розтачую тісто просто на підлозі і тримаю коня на веранді, дбаю про свою мавпочку – пана Нільсона.

   Вам може здатися, що я бешкетниця і розбійниця, адже я справилася з хлопцями, які мене ображали, грала з поліцаями в квача, зі злодіями танцювала Твіст. Проте я врятувала дітей під час пожежі, почала ходити в школу.

   Хочете подружитися зі мною?! Тоді розгорніть мерщій книжку в пригоди Пеппі Довгоїпанчохи.